Василь Стефаник

Коротко про життя

Василь Стефаник народився в селі Русів на Покутті, у родині заможного селянина, — і саме звідти виніс те, чим стала уся його проза: живу покутську говірку й гостре відчуття селянської праці й болю. Навчався спершу в рідному селі, потім у Снятинській школі й гімназії, а після неї вступив на медичний факультет Краківського університету.

Медицина, однак, не стала його покликанням: у Кракові Стефаник дедалі більше часу присвячував літературному середовищу, і зрештою 1900 року залишив навчання, повністю зосередившись на письменництві та громадській діяльності.

Письменник покутського села

Перша збірка новел Стефаника — «Синя книжечка» — вийшла 1899 року в Чернівцях, а вже наступного, 1900-го, окремим виданням з’явився «Камінний хрест». Ці книжки одразу виділили Стефаника серед сучасників: він писав не літературною нормою, а покутським діалектом, — свідомо, щоб передати голос галицького села таким, яким він є насправді.

Саме за цю гранично стислу, психологічно напружену прозу про межові стани людини — розпач, каліцтво, еміграцію, смерть — Стефаника вважають одним із засновників жанру психологічної новели в українській літературі.

Громадська діяльність і останні роки

Стефаник не обмежувався літературою: 1908 року його обрали послом Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії, і він активно займався громадськими справами свого краю.

Останній рік життя письменник тяжко хворів на легені. Він помер 7 грудня 1936 року і похований у рідному Русові — тому самому селі, чию говірку й чиїх людей він зробив голосом цілої літературної епохи.