Улас Самчук

1905–1987 · письменник, публіцист, редактор, мемуарист

Головне за хвилину

Народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині, у заможній селянській родині. Був середульшим із п’яти дітей Олексія Самчука від двох шлюбів.
Дермань відоме православним монастирем, який збудували князі Острозькі; з ним пов’язана діяльність першодрукаря Івана Федорова й письменника Мелетія Смотрицького.
Початкову науку розпочав у Дермані, а з 1913 року, коли родина переїхала у пошуках землі, — у Тилявцях Кременецького повіту. Українську гімназію в Кременці він, як і вищі школи, уповні так і не закінчив.
У гімназії редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля», очолював літературний гурток.
1924 року спробував перейти радянсько-польський кордон: хотів потрапити до Києва й «стати письменником». Його заарештували, і він потрапив до польської в’язниці.
Перше оповідання «На старих стежках» надрукував 1926 року у варшавському журналі «Наша бесіда». Невдовзі виїхав до Німеччини, а звідти до Праги.
Мав два прізвища: у церковній книзі його записали Самчуком, а канадський паспорт 1975 року виписаний на Данильчука.
Був причетний до українського націоналістичного руху (УВО та ОУН): 1931–1935 років друкував політичні фейлетони в підпільних журналах цього руху.
Головна праця життя — трилогія «Волинь» («Куди тече та річка», «Війна і революція», «Батько і син»), яку писав протягом 1930-х. Її героя Володька Довбенка в багатьох рисах змальовано з самого автора.
Хроніку «Марія» (перше видання — Львів, 1934) присвятив матерям, які загинули від голоду 1932–1933 років. Написав її в Празі 1933 року, одразу після тих подій.
«Марію» перекладено французькою (1955) і англійською (2011).
1941 року очолив у Рівному газету «Волинь». Німецька влада заарештувала його в березні 1942 року за самостійницький дух газети, але невдовзі випустила.
1945 року його обрали головою правління МУРу — Мистецького українського руху, об’єднання письменників і митців-емігрантів у Німеччині.
1948 року переїхав до Канади, жив у Торонто, писав спогади й романи про еміграцію. Помер 9 липня 1987 року в Торонто.

Коротко про життя

Улас Самчук народився 1905 року в селі Дермань на Волині. Він був із заможної селянської родини, і саме село — його землі, праця, звичаї — стало матеріалом для всієї його прози. Він рано почав писати: у Кременецькій гімназії видавав рукописні журнали, а 1926 року надрукував перше оповідання.

Далі його життя склалося як життя письменника-емігранта. З Польщі він виїхав до Німеччини, потім до Праги, де жив кілька років і навчався в Українському вільному університеті. У Празі він написав головні книги: трилогію «Волинь», у якій показано, як селянський хлопчик проходить крізь війну й революцію, і хроніку «Марія» про родину селян і Голодомор.

Пізніше була газета «Волинь» у Рівному, втеча від радянських військ до Німеччини й нове життя в таборах для переміщених осіб, де він очолював письменницьку організацію МУР. 1948 року Самчук переїхав до Канади й до кінця життя працював у Торонто.

«Марія» й Голодомор

У програмі 11 класу Самчука вивчають за «Марією». Автор написав її в Празі 1933 року, одразу після Голодомору. Присвята матерям, які загинули голодною смертю, одразу називає, про що ця книга. Вона не про подвиги, а про жінку, яка все життя працює, любить і втрачає дітей, аж поки в останній частині голод забирає в неї все, крім доброти.

Еміграція й пізні книги

Після Другої світової Самчук писав про пережите: спогади про дитинство й молодість, про табори для переміщених осіб і про життя українців за океаном. Найбільший його задум цього періоду — трилогія «Ост», яку співробітники російського емігрантського журналу «Современник» висували на Нобелівську премію. Нобелівської премії Самчук не отримав.

В Україну його книги повернулися лише на початку 1990-х: за радянських часів твори емігранта, який був причетний до націоналістичного руху, не видавали.

Чому його вчать у школі

Самчука вивчають, бо «Марія» — не лише про голод. Це книга про те, як історія руйнує родину, як діти розходяться з батьками через ідеологію, як людина зберігає гідність. Це також приклад української літератури, яка створювалася поза межами радянської цензури, і тому в ній можна прочитати те, про що в Україні замовчували десятиліттями.

Хронологія життя

1905: Народився 20 лютого в селі Дермань на Волині.
1913: Родина переїхала до Тилявців Кременецького повіту, де він пішов до школи.
1920-ті: Навчався в Кременецькій гімназії, редагував рукописні журнали, писав вірші й перші оповідання.
1924: Невдало спробував перейти кордон до Радянської України, потрапив до польської в’язниці.
1926: Вийшло перше оповідання «На старих стежках»; виїхав з Польщі до Німеччини.
1929: Оселився в Празі; навчався в Бреславському й Українському вільному університетах.
1932–1937: Вийшла трилогія «Волинь»: «Куди тече та річка», «Війна і революція», «Батько і син».
1934: У Львові вийшло перше видання «Марії», написаної 1933 року в Празі.
1941–1942: Редагував газету «Волинь» у Рівному; 1942 року його ненадовго заарештували німці.
1944: Знову опинився в Німеччині, рятуючись від радянського наступу.
1945: Обраний головою правління МУРу.
1946: Вийшов роман «Юність Василя Шеремети».
1948: Переїхав до Канади, оселився в Торонто; вийшла перша книга трилогії «Ост» — «Морозів хутір».
1954: Один із засновників Об’єднання українських письменників «Слово».
1955–1979: Спогади «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Планета Ді-Пі» (1979).
1982: Вийшла «Втеча від себе» — остання книга трилогії «Ост».
1987: Помер у Торонто 9 липня.

Твори у програмі

Марія 11 клас