Микола Вороний

Коротко про життя

Микола Вороний народився 1871 року на Катеринославщині в родині ремісника. Навчання складалося важко: з Ростовського реального училища його виключили за зв’язки з народниками й поширення забороненої літератури, після чого три роки він перебував під поліційним наглядом без права вступати до вишів Російської імперії. Продовжити освіту вдалося у Відні й Львові — саме там він познайомився з Іваном Франком і допомагав йому видавати газети «Громадський голос» і «Радикал».

Театр і поезія

З 1897 року Вороний кілька років працював актором у відомих українських трупах — Кропивницького й Саксаганського, — і театр лишився з ним на все життя: пізніше він писав театрознавчі праці, режисирував і викладав акторську майстерність. Паралельно розвивалася поетична кар’єра: 1899 року він написав найвідомішу свою поему «Євшан-зілля» про історичну пам’ять народу, а 1911 року вийшла перша збірка «Ліричні поезії». Вороний — один із перших українських поетів, хто свідомо орієнтувався на європейський модернізм і символізм, надаючи особливого значення музичності й формі вірша.

Революція і еміграція

1917 року Вороний став одним із засновників Української Центральної Ради та Українського національного театру. Після встановлення радянської влади 1920 року емігрував — жив у Варшаві, потім у Львові, де викладав в Українській драматичній школі. 1926 року повернувся до УСРР і продовжив викладацьку й театрознавчу діяльність у Харкові та Києві.

Арешт і розстріл

1934 року Миколу Вороного заарештували за сфабрикованим звинуваченням у «польському шпигунстві». Після заслання на Одещину його 7 червня 1938 року розстріляли разом із групою селян за вироком особливої трійки НКВС Одеської області. Реабілітований посмертно 1957 року.