Андрій Малишко
1912–1970 · поет, пісняр, перекладач, редактор
Коротко про життя
Андрій Малишко народився 14 листопада 1912 року в Обухові під Києвом. Батько був сільським шевцем, дітей у родині було багато, землі — дві десятини, тож малий Андрій змалку допомагав чим міг: ходив до заможніших по господарству, грав на весіллях на гармонії. Мати чудово співала, і саме її пісні поет пам’ятав усе життя. В «Автобіографії» він розповідав, що йому не подобалися сумні кінцівки: козака не вбито, вирішував хлопець, а поранено, і добрі люди його вилікували. Так, із переробки маминих пісень, почалася його поезія.
Малишко вчився в семирічці, потім у медичному технікумі. Але тягло його до слова, тож він вступив на літературний факультет Київського інституту народної освіти, де студію вів Максим Рильський. 1932 року закінчив інститут і викладав літературу в Овручі. Після армії працював у Харкові журналістом.
Поет і пісняр
Перші вірші Малишко надрукував 1930 року, а 1936-го вийшла збірка «Батьківщина». У воєнні роки він був фронтовим кореспондентом. У 1941 році створив цикл «Україно моя!», болісний і сповнений віри у визволення. Пізніше цензура правила і цей цикл: у виданнях замість «Україно моя» з’являлося «Україно Радянська» чи просто «Батьківщино».
Але справжня слава Малишка — його пісні. З 1949 року він працював разом із композитором Платоном Майбородою, і разом вони створили понад тридцять пісень: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителько моя» й «Пісню про рушник». На музику покладено понад сто його віршів. Пісні поета настільки полюбилися людям, що багато з них сприймають як народні.
Пізні роки
У 1960-х роках лірика Малишка стала глибшою й філософською. Виходили збірки «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968). Він отримав Шевченківську премію (1964, збірка «Далекі орбіти») і Державну премію СРСР (1969, збірка «Дорога під яворами»). Останнім твором став вірш-пісня «Стежина», написана в лікарні за тиждень до смерті. Малишко помер 17 лютого 1970 року в Києві. Збірка «Серпень душі моєї» вийшла вже після його смерті. 1991 року в Обухові, в домі, де народився поет, відкрили музей.
Хронологія життя
- 1912
- 14 листопада народився в Обухові на Київщині.
- 1930
- Перші друковані вірші в журналах «Молодий більшовик» і «Глобус».
- 1932
- Закінчив Київський інститут народної освіти; учителює в Овручі.
- 1934–1935
- Служить у Червоній армії, потім переїжджає до Харкова й працює журналістом.
- 1936
- Виходить перша збірка «Батьківщина».
- 1941–1944
- Військовий кореспондент; у 1941 році пише цикл «Україно моя!».
- 1944–1947
- Відповідальний редактор журналу «Дніпро».
- 1949
- Починається співпраця з Платоном Майбородою.
- 1959
- У збірці «Серце моєї матері» виходить «Пісня про рушник».
- 1964
- Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
- 1969
- Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».
- 1970
- 17 лютого помирає в Києві; посмертно виходить збірка «Серпень душі моєї».
Твори у програмі
Крилаті вислови
-
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села»
«Пісня про рушник»
-
«Чи встигну я цей камінь обтесати»
початок вірша «Роздум», пізня філософська лірика